Гаріет Бічер-Стоу

"Хатина дядька Тома"

                              

                   Дія роману відбувається на початку 1850-х рр. в США. Починається він розмовою «доброго» плантатора Шелбі з работорговцем Гейлі, якому він хоче продати свого кращого негра дядька Тома на сплату боргів. Говорячи про гуманізм, який розуміє вельми своєрідно, Гейлі висловлює точку зору багатьох работорговців: не слід, вважає він, продавати дитину на очах у матері, щоб не було зайвих сліз і, таким чином, не псувався товар. Не варто також сильно їх пороти, але і носитися особливо не варто – «доброта їм боком виходить». На додачу до Тома Гейлі просить продати йому Гаррі, сина квартеронкі Елізи, покоївки господині. Чоловік Елізи Джордж Гарріс – раб сусіднього плантатора. 

                         Колись він працював на фабриці, де дуже добре себе зарекомендував, але господар не побажав терпіти незалежності негра і поставив його на найважчу роботу. Двоє дітей Елізи і Джорджа померли в дитинстві, тому Еліза була особливо прив’язана до свого малюка. В той же день Джордж приходить до Елізи і повідомляє їй про свій намір бігти до Канади, оскільки господар змушує його одружитися з іншою, хоча їх з Елізою вінчав священик. 

                       Підписавши купчі на Тома і Гаррі, містер Шелбі розповідає про все дружині. Еліза чує їх розмову і вирішує бігти, щоб зберегти дитину. Вона кличе з собою дядька Тома, але той готовий скоритися долі. Про втечу стає відомо тільки вранці. За утікачкою організована погоня, але їй вдається по крижинах перебратися в штат Огайо, де рабство заборонено. 

                   Упустивший утікачку Гейлі випадково зустрічає Тома Локкера і його супутника по імені Меркс, мисливців за біглими рабами, які погоджуються йому допомогти. Еліза потрапляє в будинок сенатора Берда, який не поділяє ідей работоргівлі і допомагає їй сховатися у надійних людей. Тим часом Гейлі відвозить Тома з маєтку Шелбі, закувавши його в кайдани. Старший син господарів Джордж дає Тому на пам’ять срібний долар і клянеться, що, коли виросте, не буде ні продавати, ні купувати рабів. 

                  Приїхавши в місто, Гейлі купує на аукціоні ще кілька рабів, розлучаючи дітей з матерями. Потім негрів вантажать на пароплав – їх потрібно переправити в південні штати. Закутих у кайдани рабів везуть на нижній палубі, а на верхній привільно їдуть білі, розмірковуючи про работоргівлю. Одні вважають, що неграм на плантаціях живеться краще, ніж на волі, інші вважають, що найстрашніше в рабстві – «наруга над людськими почуттями, симпатіями», треті впевнені, що сам бог судив африканцям бути рабами і задовольнятися своїм становищем. 

        Під час однієї із стоянок Гейлі повертається з молодою негритянкою, яка няньчить десятимісячного малюка. Він тут же продає дитину за 45 доларів, і його потайки забирають у матері. У відчаї та кидається в воду. На тому ж пароплаві подорожує багатий і знатний джентльмен з Нового Орлеана по імені Сен-Клер з шестирічною дочкою і немолодою родичкою. «Том з цікавістю спостерігав за дівчинкою, бо негри з властивою їм добротою і вразливістю завжди тягнуться до всього чистого, дитячого». Якось дівчинка, перехилившись через борт, падає у воду, і Том рятує її. 

          Вдячний батько купує Тома у Гейлі. Огюстен Сен-Клер, син багатого луїзіанського плантатора, повертається додому, в Новий Орлеан. Немолода родичка – його кузина міс Офелія, втілення точності і порядку. Основний життєвий принцип її – почуття обов’язку. У будинку Огюстена вона стане керувати господарством, так як дружина кузена слабка здоров’ям. Дружина Сен-Клера Марі виявляється навіженою, егоїстичною істотою, що схвалює рабство. 

                    У Сен-Клера ставлення до рабства суто прагматичне – він розуміє, що його не знищиш, поки білим воно вигідне. Дивлячись на Офелію, він відзначає подвійне ставлення до негрів сіверян: «Ви ставитеся до них з гидливістю і в той же час заступаєтесь за них». Тим часом Еліза і Джордж, укриті громадою квакерів, готуються бігти до Канади. Разом з ними їде негр Джим. Він вже давно живе в Канаді, але повернувся в США, щоб забрати з собою престарілу матінку. Раптово вони дізнаються, що за ними організована погоня, в якій беруть участь Том Локкер, двоє поліцейських і місцевий набрід. Під час перестрілки Джордж ранить Тома Локкер. 

              Спільники  кидають  його, а  втікачі підбирають  і відвозять  в будинок,  де за  ним організований хороший догляд. Дія знову переноситься в будинок Сен-Клерів Його мешканці напружено обговорюють проблему рабства. Огюстен засуджує рабство, але не може протистояти йому поодинці. Щоб щогодини не стикатися з найбільш грубими його проявами, він відмовився від володіння плантацією. Він упевнений, що в кінці кінців негри, як і народні маси в усьому світі, самі завоюють собі свободу. 

                 Одного разу він приводить у подарунок Офелії негритянку років восьми по імені Топси, яку колишній господар дуже бив. Дівчинка виявляється дуже розумна. Вона описується як пустуха і злодійка, але добра і чуйна в душі. Минає два роки. З’ясовується, що дочка Сен-Клера Євангеліна (скорочено Єва) страждає на сухоти. Це дуже ніжна і чуйна дівчинка. Її мрія – відпустити всіх негрів на волю і дати їм освіту. Але найбільше вона прив’язується до дядька Тома. Якось, розмовляючи з батьком, вона каже йому, що скоро помре, і просить після її смерті відпустити дядька Тома на свободу. Сен-Клер обіцяє їй це, але його обіцянці не судилося здійснитися: невдовзі після смерті дочки він трагічно гине в п’яній бійці. Добре хоч міс Офелії вдається отримати від нього дарчу на Топси. 

                Після смерті Сен-Клера справи бере в свої руки деспотична Марі. Вона збирається продати будинок і всіх рабів чоловіка і виїхати на батьківську плантацію. Для Тома це означає вічне рабство. Господиня і чути не хоче, щоб йому, на виконання волі її покійної дочки, дали свободу, і разом з іншими неграми відправляє його в невільничий барак, де збирають партію негрів для аукціону. Невільничий барак – те ж, що торговий склад: перед ним в якості зразків товару виставлено кілька негрів, жінок і чоловіків. Важко описати страждання негрів перед аукціоном – вони морально готуються до того, що їх розлучать з сім’ями, відірвуть від звичної, знайомої обстановки, віддадуть в руки злих людей. 

                «Одна з найстрашніших обставин, пов’язаних з рабством, є те, що негр в будь-яку хвилину може потрапити в руки жорстокого і грубого тирана». Том потрапляє до Саймона Легрі. Той негайно змушує його переодягнутися в грубий одяг невільника, а його речі продає матросам пароплава, на якому їде додому. На плантації Легрі нових рабів селять в жалюгідних халупах, де так тісно, ​​що яблуку ніде впасти. 

              Сплять тут прямо на землі, підстеливши трохи соломи. Раціон вкрай убогий: після виснажливої ​​праці на зборі бавовни – всього один коржик з кукурудзяної муки. Одного разу на збір бавовни виходить красива, ставна квартеронка Кассі, коханка господаря. Вона працює дуже швидко, допомагає слабким і відстаючим. Том теж ділиться зібраною бавовною – з Люсі, хворою мулаткою. Увечері господар, бачачи хорошу роботу Тома, вирішує призначити його наглядачем і для початку хоче змусити його відшмагати Люсі і ще декількох рабів. Том рішуче відмовляється, за що сам отримує побої. 

                    Увечері до нього приходить Кассі, змащує йому рани і розповідає про себе. Батько її був багатим плантатором, і вона отримала гарну освіту. Проте батько раптово помер і не встиг дати їй вільну. Її купив молодий чоловік, якого вона дуже любила і від якого народила двох дітей, але той, наробивши боргів, теж продав її. Дітей у неї відняли, і вона стала переходити від одного господаря до іншого. Кассі має великий вплив на Легрі і вмовляє його залишити Тома в спокої – хоча б на час польових робіт. Для Елізи з Джорджем наближається час довгоочікуваної свободи. Вражений їх благородством, Том Локкер (одужавши, він вирішив відмовитися від полювання на людей і зайнятися полюванням на ведмедів) попереджає їх, що у пароплава, на якому вони збираються переправитися до Канади, їх можуть чекати сищики. 

                Тоді Еліза переодягається в чоловічий костюм; Гаррі наряджають дівчинкою і на час віддають місіс Сміт, білій канадці, яка повертається на батьківщину. Їм вдається благополучно перебратися через прикордонне озеро Ері в містечко Амхерстберг, де вони зупиняються в будинку місцевого священика. 

                А в садибі Легри Том марно чекає вісточки від старих господарів. Кассі пропонує йому вбити господаря, але він не хоче брати гріх на душу. Бігти він теж відмовляється, а от Кассі з новою коханкою Легри юної Еммелін замишляють втечу. Роблячи вигляд, що побігли до боліт, жінки ховаються на горищі, викликаючи у всіх мешканців маєтку, включаючи Легри, забобонний страх. У спробі з’ясувати, куди поділися Кассі з Еммелін, він наказує своїм підручним побити Тома. Ті досить наполегливо виконують наказ. 

               Раптово в маєток приїжджає Джордж Шелбі, що дивом розшукав дядька Тома, але не може відвезти негра з собою – той помирає у нього на руках. На могилі Тома Джордж, який після смерті батька став власником маєтку, клянеться, що у нього ніколи не буде рабів. Скориставшись ситуацією, Кассі і Еммелін біжать з горища. На пароплаві вони знайомляться з Джорджем Шелбі і якоюсь мадам де Ту, яка подорожує з дочкою. 

                З’ясовується, що вона сестра Джорджа Гарріса. Молодий Шелбі починає розповідати їй про долю Джорджа, і Кассі, що випадково почула їх розмову розуміє, що його дружина Еліза – її дочка. Разом з мадам де Ту Кассі відправляється до Канади, де і знаходить дочку. Возз’єднавшись сім’я вирішує переїхати до Франції. На пароплаві Еммелін виходить заміж за 1-го помічника капітана. У Франції Джордж Гарріс отримує гарну освіту і переїжджає до Ліберії, яку вважає своєю батьківщиною. 

                Мадам де Ту знаходить сина Кассі, який теж збирається в Африку. Дізнавшись про кончину чоловіка, тітонька Хлоя, спеціально відправилася на заробітки, щоб викупити його, не знаходить собі місця від горя, а Джордж Шелбі виконує клятву, дану на могилі дядька Тома, і дає вільну всім своїм рабам.